Модест Менцинський – Тангейзер ("Тангейзер" Р.Вагнера)
Оперний (драматичний тенор) та концертно-камерний співак і педагог.
Народився в с. Новосілки, тепер с. Великі Новосілки Мостиського району Львівської області. Походив з родини сільського священика. Закінчив духовну семінарію у Львові і теологічний факультет Львівського університету (1899). Вокальну освіту здобув у Львівській (1897-99, клас В. Висоцького) та Франкфуртській (1899-1901, клас Ю. Штокгаузена) консерваторіях. У 1901 дебютував на сцені Франкфуртської опери. У 1902-03 – соліст Ельберфельдської опери (Німеччина), 1903-04 – оперного театру в Карлсруе (провінція Баден), 1904-10 – Стокгольмської, 1910-26 – Кельнської опер. Гастролював на оперних сценах Львова (1903, 1908-09), Лондона ("Ковент-Гарден", 1905), Мюнхена, Берліна, Байрейта, Відня (1914), Амстердама, Копенгагена, Варшави, Праги (1924), Гамбурга, в містах Італії та Франції.
Володів голосом великої сили, красивого металевого тембру, широкого діапазону (понад три октави), рівним в усіх регістрах. Він приваблював м'якими шляхетними барвами на середніх нотах і міццю у верхніх. Мистецтво співака характеризувалося блискучим фразуванням, першокласною дикцією, непересічним трактуванням образу і темпераментністю. В його репертуарі було близько 50 партій. Окремо стоїть партія Зігфріда з вагнерівського циклу "Перстень Нібелунгів". За визначенням німецьких рецензентів, Менцинський в цій партії не знав суперників в усій Європі.
Серед інших партій: Лоенгрін, Тангейзер, Парсифаль, Трістан, Зігмунд, Штольцінг ("Лоенгрін", "Тангейзер", "Парсифаль", Трістан та Ізольда", "Валькірія", "Нюрнберзькі мейстерзінгери" Вагнера), Ірод ("Саломея" Штрауса), Флорестан ("Фіделіо" Бетховена), Радамес, Манріко, Отелло ("Аїда", "Трубадур", "Отелло" Верді), Каніо ("Паяци" Леонкавалло), Хозе, Надір ("Кармен", "Шукачі перлів" Бізе), Каварадоссі ("Тоска" Пуччіні), Єлеазар ("Жидівка" Галеві), Йонтек ("Галька" Монюшка), Нерон ("Акте" Манена), Фауст ("Фауст" Гуно), Самсон ("Самсон і Даліла" Сен-Санса), Болеслав Хоробрий ("Болеслав Хоробрий" Ружицького), Петро ("Наталка Полтавка" Лисенка).
В історію української музичної культури Менцинський увійшов і як незрівнянний камерний співак, блискучий інтерпретатор народних пісень і творів М. Лисенка. Серед останніх – "За думою дума", "Гетьмани, гетьмани...", "Гомоніла Україна", "Минають дні", "Мені однаково" (слова Т. Шевченка), "Розвійтеся з вітром..." (слова І.Франка). Він чудово виконував також твори галицьких композиторів, зокрема Людкевича ("Черемоше, брате мій"), Січинського ("Як почуєш вночі", "Finale") та ін.
На високому мистецькому рівні співак виконував і українські народні пісні в обробці Лисенка: "Ой червона калина", "Ох, і не стелися, хрещатий барвінку", "Стоїть гора високая", "Ой не світи, місяченьку".
Володіючи драматичним тенором великої сили, Менцинський спричинився до інтерпретації героїчних партій в операх Вагнера та інших композиторів. Серед своїх співвітчизників не мав суперників у вагнерівському репертуарі. Хіба що І.Алчевський та якоюсь мірою Ю. Кипоренко-Доманський могли наближатися своїми вокально-сценічними даними до Менцинського.
Виконавське мистецтво співака дістало високу оцінку за кордоном. Так, у 1909 він був нагороджений орденом Вази – найвищою державною відзнакою у Швеції. Модест Омелянович був високоосвіченою людиною свого часу. Крім музичного мистецтва, він посилено цікавився літературою, мистецтвом, естетикою, філософією; володів сімома мовами, зокрема німецькою, шведською, польською, російською, французькою та англійською.
У Стокгольмі Менцинський одержав титул камерного співака шведського короля. У 1935 "Союз львівських професійних музик" обрав співака своїм почесним членом. Перед смертю Модест Омелянович заповів свою музичну бібліотеку Науковому товариству ім. Шевченка у Львові. З 1927 Менцинський провадив у Стокгольмі приватну педагогічну діяльність, зрідка виступаючи в концертах. У 1912, 1924, 1925 і 1928 він концертував у Галичині (Львів, Станіслав, Коломия, Стрий та ін.). У 1933 співак дав останній український концерт у Стокгольмі. Помер він там же.
Менцинський записав на грамплатівки понад 40 творів у Стокгольмі ("Грамофон", 1910) і Берліні ("Грамофон", 1910, 1911), в тому числі українські народні пісні ("Ой зійди, зійди", "Ой не світи, місяченьку", "Ох, і не стелися, хрещатий барвінку" та ін.), романси Лисенка, Січинського, Ярославенка, а також арії з опер Вагнера, Флотова, Верді, Пуччіні та ін.
Інформація і фото із "Словника співаків України" І.Лисенка.
ЗАПИСИ РОЗШУКУЮТЬСЯ
